Проблема прояву людиною агресії у різноманітних формах та природи її агресивності є однією з найактуальніших проблем вивчення різних наук: психології, соціології, педагогіки, юриспруденції та ін. Підвищення останнім часом актуальності цієї проблеми в світі зумовлюється дуже швидкими соціальними, політичними, економічними та ін. змінами (дуже часто – негативними), які нагально примушують людину пристосовуватись до найрізноманітніших несприятливих умов. Вивчення даних феноменів людської психіки і поведінки є важливим для різних галузей людської діяльності – менеджменту, охорони прав людини, медицини тощо. Слід відзначити, що у науковій літературі й досі є неоднозначним трактування понять «агресія» та «агресивність». Тому ми спробуємо проаналізувати різні підходи до їх трактування.

На думку Т.Г. Румянцевої, труднощі у визначенні поняття «агресія» зумовлені наявністю широкого кола спеціалістів, кожен з яких розглядає агресію відповідно до власної специфічної галузі дослідження: у біології увага переважно зосереджується на цілях і функціях агресії (адаптивних чи неадаптивних); нейрофізіологія займається вивченням нервових механізмів, які складають основу агресивної поведінки; психіатрія вивчає прояви агресії у осіб з порушеннями психіки; соціологія вивчає вплив суспільних чинників на виникнення і прояв агресивної поведінки.

Дослідниця О.Б. Бовть вважає, що труднощі у визначенні понять «агресія» та «агресивність» пояснюються тим, що всі вказані поняття включають у себе велику різноманітність дій, в яких виявляється агресія людини: сварки, погрози, спричинення тілесних ушкоджень, образи, вбивства, зґвалтування, пошкодження чи знищення майна тощо, які складно узагальнити у одному визначенні.

Разом з тим, Г.А. Гайдукевич слушно зазначає, що це пов’язано із тим, що даному визначенню бракує поняття норми, а це може призвести до помилкового трактування поведінки як агресивної у випадку, коли насилля відносно людини санкціоноване суспільством (наприклад, правомірне покарання). Науковець вважає, що цей недолік у визначенні агресії може бути усунутий, якщо враховувати також соціальну оцінку агресивної поведінки, і пропонує таке визначення поняття: «Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам співіснування людей в суспільстві, спричиняє шкоду об’єктам нападу, спричиняє фізичну шкоду людям чи викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруги, страху тощо)».

Натомість С.Л. Кравчук на основі теоретичного аналізу підходів вітчизняних та зарубіжних науковців наголошує, що розкриття сутності поняття «агресія» передбачає необхідність виділення та розуміння різних «статусів» агресії:

1) агресія – як психічний стан – на певний час обумовлює ставлення до самої людини і до інших об’єктів (живих та неживих) та характеризується пізнавальним, емоційним та вольовим компонентами;

2) агресія – як властивість особистості – по-перше, виступає як мотиваційна тенденція, внутрішнє спонукання до здійснення агресивних дій, по-друге, відображає відносно стабільну готовність до агресивних дій в найрізноманітніших ситуаціях за наявності потенційно агресивного сприймання та потенційно агресивної інтерпретації як стійкої особистісної особливості світосприйняття та світорозуміння, по-третє, характеризується наявністю деструктивних тенденцій у відносинах з іншими людьми;

3) агресія – як об’єкт потреби – виступає метою і мотивом поведінки як самостійна цінність;

4) агресія – як поведінковий прояв – це поведінка, котра характеризується спрямованістю, по-перше, на заподіяння шкоди неживим об’єктам, по-друге, на здійснення дій, які спричиняють шкоду (фізичну, моральну чи матеріальну) живим істотам, які мають мотивацію уникнення такого ставлення.

Т.М. Курбатова відрізняє три основних типи (рівні) агресії: індивідний, суб’єктно-діяльнісний і особистісний: 1) індивідний тип полягає у самозахисті, захисті свого майна, дітей; 2) суб’єктно-діяльнісний тип виявляється у звичайному для людини стилі поведінки і пов’язаний із намаганням досягти своєї мети, успіху чи із зворотною реакцією на загрозу; 3) особистісний тип пов’язується із мотиваційною сферою людини, її самосвідомістю і виявляється у наданні переваги насильницьким засобам досягнення своїх цілей.

Поняття «агресія» та «агресивність» нетотожні. Якщо агресія трактується науковцями як поведінка чи певні дії, то агресивність розуміється як риса, властивість особистості, яка характеризує готовність людини до агресивних дій [8], [12], [16]. Відмінність між цими поняттями полягає у тому, що не всі агресивні дії зумовлюються агресивністю особистості, а агресивність людини не завжди призводить до агресивних дій.

Підходи до розгляду агресивності як виключно біологічної (вродженої чи інстинктивної) властивості людини виявилися необґрунтованими. Прояв чи непрояв агресивності як особистісної якості у певних актах поведінки у формі агресивних дій завжди є результатом складної взаємодії трансситуаційних і ситуаційних факторів. Трактування багатьма авторами агресивності як риси особистості вказує на її набутий характер, тобто вносить елемент соціальної зумовленості її формування. Рівні агресивності визначаються як навчанням в процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, найважливішими з яких виступають норми соціальної відповідальності і норми покарання за акти агресії.

Поняття «норми агресивності» розглядається щонайменше у двох аспектах: як середнє припустимий рівень агресивності і як норми поведінки, що прийняті у суспільстві (такі, що мають відповідний соціальний контекст).

Частина авторів вважає, що гармонійно розвинута особистість передбачає наявність у ній певної долі агресивності, що й робить її соціально адаптованою і корисною (наприклад, для подолання життєвих перешкод), у протилежному випадку відбувається втрата індивідуальності, суб’єкт стає пасивним, конформним, знижується його соціальний статус.

Співзвучно з зазначеним О.Ю. Дроздов вказує, що в рамках американської психолого-педагогічної науки наголошувалось, що позитивно спрямована агресивність розвиває у людини дух ініціативи, підприємництва, почуття впертості, а тому деякі види агресії сприяють адаптації людини і їх треба заохочувати.

З цього приводу, аналізуючи наукову літературу, присвячену проблемі агресивності, О.І. Галян та І.М. Галян зазначають, що «…кожна особистість повинна володіти певною мірою агресивності, оскільки агресія є невід’ємною характеристикою активності й адаптивності людини. Агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей…»

Також є цікавою думка О.Б. Бовть, яка вважає, що «…коли агресивність спрямована на себе і допомагає особистості досягти певних успіхів не спричинюючи шкоди оточуючим, вона не є «шкідливою» і рівень агресивності індивіду у такому випадку знижувати недоцільно» Дослідник зазначає, що деструктивний компонент активності людини є необхідним у спорті, творчій та деяких інших видах діяльності. У спортивному єдиноборстві, наприклад, агресія (у межах правил) повинна бути деструктивною для противника, щоб бути конструктивною для її суб’єкта і для спортивної цінності поєдинку. Але «позитивна агресія» може бути розцінена як така лише у конкретній ситуації і лише у залежності від конкретного контексту

Спірність та неоднозначність поняття «позитивної агресії» особливо добре показане у роботі Р.І. Благути Аналізуючи правомірність виділення Е. Фроммом таких видів агресії як доброякісна (конструктивна й біологічно адаптивна, така, що сприяє підтриманню життєдіяльності й пов’язана із захистом вітальних інтересів, до яких входять не лише фізичні, а й психологічні умови) і злоякісна (не біологічно адаптивна, не пов’язана зі збереженням життя, не пов’язана із захистом вітальних інтересів), науковець зауважує низку труднощів, вирішення яких потребує запропонований Е. Фроммом підхід:

1. Постає питання, які саме інтереси об’єктивно належать до вітальних, а які вже не є такими. Крім цього, виникає питання про суб’єктивність сприйняття особистістю вітальних інтересів, тобто суб’єктивне віднесення тих чи інших інтересів до сфери вітальних.
2. Який рівень агресивних дій достатній для захисту вітальних інтересів, а який є вже надмірним?
3. Суб’єктивність визначення особистістю яких-небудь зовнішніх дій як таких, що загрожують її вітальним інтересам. Чи є достатньою підставою для інтерпретації агресії як доброякісної те, що суб’єкт сприйняв чиїсь дії як загрозу його вітальним інтересам, хоча насправді вони такими не були?
4. Проблема антиципації загрози. Механізм агресії при обороні спрацьовує і тоді, коли явної загрози немає. Але вона може бути наявною. Уявлення про неявну загрозу може бути також помилкою атрибуції. Як у цьому випадку кваліфікувати агресію: як оборонну чи як злоякісну?
5. Суб’єктивність оцінювання рівня дій як достатньо-недостатніх для захисту своїх вітальних інтересів. Певний рівень агресивних дій, спрямованих на усунення реальної загрози вітальним інтересам, об’єктивно може бути явно надлишковим, але суб’єктивно він може сприйматися особистістю як необхідний і адекватний. Чи є у даному випадку агресія доброякісною, а якщо так, то чи може вона оцінюватися так само, як і більш адекватні варіанти цього реагування»

Також вказується, що, крім позитивних і негативних, агресія характеризується й амбівалентними функціями – реалізує потреби в певних емоційних переживаннях, забезпечує здійснення помсти, знімає емоційне напруження, відіграє роль деякої форми катарсису, виступає засобом досягнення певної мети забезпечуючи, розв’язання конкретних завдань як соціально схвалюваних, так і соціально не схвалюваних

Отже, проведений нами аналіз наукових джерел дає підстави стверджувати, що поняття «агресія» та «агресивність» нетотожні. Якщо агресія розуміється як поведінка чи певні дії, то агресивність – як риса, властивість особистості, яка характеризує готовність людини до агресивних дій. Прояв чи не прояв агресивності як особистісної якості у певних актах поведінки у формі агресивних дій завжди є результатом складної взаємодії трансситуаційних і ситуаційних факторів. Рівень агресивності залежить як від навчання в процесі соціалізації, так і від орієнтації на культурно-соціальні норми, найважливішими з яких є норми соціальної відповідальності і норми покарання за акти агресії

Частина авторів вважає, що гармонійно розвинута особистість передбачає наявність у ній певної долі агресивності, що й робить її соціально адаптованою і корисною. З цим можна до деякої міри погодитись, але тільки у випадках, коли агресивність переважно спрямована на себе і допомагає особистості досягти певних успіхів, не спричинюючи шкоди оточуючим, чи, коли агресивність виступає у якості захисної реакції на агресивну поведінку інших, яка зазіхає на загальноприйняті у суспільстві права особи – жертви агресора.

Види проявів агресії у старших дошкільників

Науковець В.С. Нерета пропонує дитячу агресію умовно розділити на чотири види: фізична (може бути пряма і непряма); вербальна (та, що проявляється в словах або криком, також є пряма і непряма); прихована; аутоагресія

Перший вид – фізична агресія – вважається найпримітивнішим видом щодо застосування фізичної сили проти іншої людини: укуси, дряпання, штовхання, хапання за волосся, нанесення ударів палицями, кубиками та ін. Дитині властиво вирішувати питання з позиції сили, це перший і найдоступніший спосіб.

Ще розрізняють зміщену агресію – це вид фізичної агресії, коли дитина не може висловити свої негативні почуття безпосередньо об’єкту, якому вони адресовані, а переносить їх на інший об’єкт (на іншу людину, тварину або предмети).

Другий вид – вербальна агресія – це коли дитина звикла висловлювати свої негативні почуття за допомогою крику, вереску, включаючи і зміст самого крику (різного роду лайки, погрози). У народі кажуть так: «За словом у кишеню не полізе», «Ти йому слово, а він тобі – десять». Це якраз мова ведеться про ту дитину, яка звикла відповідати вербальною агресією на якісь незадоволення, образи, а іноді й не відповідати, а нападати першою

Розрізняють також мовленнєву або вербальну агресію – це вираження негативних емоцій грубими, образливими словами. Є й непрямі прояви вербальної агресії: скарга або демонстративний крик: «Маріє Іванівно, а Іванко мене штовхнув!», «Не заважай, набрид уже!», «Будеш вередувати – як дам! – Полетиш звідси!»

Для дівчаток більш характерна вербальна “внутрішня” агресія. Їхні зауваження можуть бути сказані тихим єхидним голоском, але завдають вони дуже сильного болю. Агресія дівчаток може проявлятися в заздрості, злості, образі.

Дитина, яка звикла проявляти вербальну агресію, часто невпевнена в собі, сумнівається. Усередині цієї маленької людини – ніби є конфлікт, напруження. Найменша неприємність може легко викликати роздратування, злість, особливо якщо це стосується почуття власної гідності.

Вербальній агресії запобігти важко, тому важлива реакція дорослих на вже сказане дитиною. Якщо висловлювання було на адресу дорослого, то тут дуже важливо зрозуміти, чому дитина це сказала, що вона зараз відчуває

Третім типом психологи вважають приховану агресію. Дослідниця Є. Морєва визначила такі маркери її прояву: дитина переживає, що з батьками щось може статися (отже, вона сердиться на батьків за щось); дитині сниться, що на батьків напав якийсь звір; дитина може забути намалювати того члена сім’ї, на якого сердиться; дитина може, ніби навмисне, систематично забувати виконувати чи не чути прохання дорослого, причому вона насправді забуває або не чує; бавлячись в пісочниці дитина може закопувати якісь агресивні іграшки

Четвертим типом вважається аутоагресія. Найчастіше для дитини, схильної до аутоагресії, характерні такі особливості: легко засмучується, часто плаче без особливого приводу, рідко перебуває в доброму гуморі; низько оцінює свої здібності та можливості; сором’язлива; для такої дитини важливі авторитетні дорослі (батьки, вчителі та ін.), іншими словами, дитина слухняна.

Зазначимо, що аутоагресія – це теж різновид агресивної поведінки, але ворожі дії не можуть бути спрямовані на зовнішній об’єкт, тому спрямовуються на внутрішній.

Якщо батьки, бабусі і дідусі, вихователі в дошкільному навчальному закладі пригнічують у дитині агресивні прояви, з часом вона знатиме, що злитися погано, і за це буде покарана. У цьому випадку дитина обере – тримати злість у собі. І замість прояву злості вона гризе нігті, кусає губи, б’є себе або щипає. Агресія, спрямована на себе, не може виникнути нізвідки. Так роблять діти, яких, можливо, карали в ранньому дитинстві. Або ж батьки ніколи не застосовували фізичні покарання, але критично ставилися до дитини, карали словами, словом, демонстрували своє негативне ставлення. Так дитина вчиться реагувати на власні невдачі або нехороші вчинки, які можуть викликати невдоволення батьків.

Отже, важливими для педагогів є вчасна підтримка, розуміння, співчуття до дитини, допомога, сприяння, розуміння, і навіть необхідність заспокоїти дитину, поцілувати, сказати, що вона вам подобається, і що ви любите її, посидіти поруч або взяти її на руки, словом, дати відчути свою любов та турботу.

Причини виникнення агресивної поведінки у дітей старшого дошкільного віку

В психологічній науці існують різні погляди щодо причин виникнення агресії, її природи, змісту. Деякі автори вказують на певну залежність агресивної поведінки дітей від структури родини. Є дані, які свідчать про те, що агресивні діти походять із багатодітних родин або не повних. Агресія дитини може бути реакцією на розлучення батьків. При цьому, способи реагування на ситуацію різні, залежно від статі і віку дитини. У дітей дошкільного віку реакція не зріла й носить іноді безпричинний характер. У дошкільному віці, так само як і в молодшому шкільному, хлопчики відрізняються підвищеною агресією стосовно однолітків. Розпад родини в цьому віці приводить до зростання ворожості, хлопчики, які виховуються без батька відрізняються асоціальною поведінкою, непокорою дорослим.

Відзначається, що конфлікти батьків до й після розлучення, їхнє роздільне проживання, повторний шлюб чоловіка і жінки, погані взаємини одного з батьків з дитиною, так само викликають негативні переживання, збільшуючи труднощі в поведінці дитини. Агресивні прояви дитини можуть виступати як ревнощі стосовно інших членів родини, найчастіше до братів і сестер. В основі такої агресії лежить прагнення привернути увагу батьків, суперництво за любов дорослих.

Серед особливостей сімейного виховання, які провокують агресивну поведінку, відрізняються наступні: недолік тепла і пещення з боку батьків, поблажливе відношення до агресії, байдуже ставлення до дітей.

Дослідники що займаються проблемою дитячої агресії намагаються виділити окремі параметри виховних впливів батьків, які спричиняють формування агресії в дитячому віці. Холодність, жорстокість, відсутність контролю за дітьми з боку батьків, як і занадто суворі покарання сприяють підвищенню рівня агресивності в дитини.

Причини агресії у дітей можуть бути різними. Це можуть бути прояви деяких соматичних захворювань, захворювання головного мозку, наслідки травм. Є діти з категорії сімей, які знаходяться у кризовому становищі. Такі сім’ї не в змозі самостійно розв’язати певні сімейні проблеми. Діти в подібних кризових сім’ях з раннього віку зазнають різних форм насильства, вживають наркотики та потрапляють у залежність, стають постійними відвідувачами залів з гральними автоматами, жебракують.

Деякі батьки з числа кризових сімей опускаються на соціальне дно і цим подають дітям негативний приклад. Дорослі не впорались із жорстокістю життя – не бажали, не вміли чи не змогли. Проте їхні діти зовсім не винні у цьому. А тим часом стартові можливості для успішного становлення дитини у житті закладаються в сім’ї. І коли сім’я – основний інститут соціалізації дитини – не є місцем, в якому дитина почувається захищеною і любимою, успішно стартувати в самостійне життя дуже важко.

Інформаційне поле, в якому сьогодні здійснюється соціалізація дитини, є по відношенню до неї жорстоким і агресивним. Відсутність цензури щодо продукції масового штибу уможливили маніпулювання потребами особистості з комерційною метою. Через телебачення, пресу, радіо, Інтернет пропагується гультяйство, насильство, сексуальна розбещеність, цинізм, злочинність. Діти і молодь, які ще не встигли познайомитись з істинними культурними цінностями людства, засвоюють нові хибні цінності.

Змінився і вплив на дитину громадськості. Люди в цілому стали байдужими до чужих проблем, більш замкнутими і жорстокими до оточуючих. Розвиваються стосунки конкуренції і втрачається досвід кооперування зусиль, взаємодопомоги, співробітництва. Дитячі громадські організації, що почали інтенсивно створюватись упродовж останніх років, залучають до членства швидше так званих соціально активних дітей, полишаючи тих, хто соціально дезадаптований.

Соціальне розшарування суспільства призвело до ряду проблем психологічних – напруженості взаємостосунків, різкої і категоричної реакції на вчинки один одного, конфліктів, агресії. Немало сімей не витримали тиску соціального оточення і виявили нездатність до адаптації та вибудовування механізмів захисту від стресів та соціальних негараздів.

Проблема дітей, що мають агресивні прояви у поведінці, є наскрізною, тобто вона може бути і проблемою дитини, що є свідком побутового садизму, і дитини, що зростає в умовах хронічних сімейних конфліктів, байдужості та відсутності любові.

Варто відмітити, що до агресивної поведінки можуть привести як особистісні особливості людини, так і особливості ситуації, у якій вона перебуває. Важливою представляється проблема зв’язку агресивності в дитячому віці з подібними тенденціями у більш пізньому віці. Також агресія тісно пов’язана із проявом почуття ревнощів, ненависті, заздрощів, образи, злості, страху, гніву; особливо це проявляється в дошкільному віці, коли емоційна сфера ще не стійка.

Необхідно відзначити важливість першого емоційного досвіду, отриманого дитиною в дитинстві, який потім переноситься на більше пізній час

Дитина дошкільного віку – це переважно емоційна дитина і саме із цієї причини основними показниками її психічного розвитку в нормі служать характеристики емоційної сфери, які відображають спрямованість її переживання й активності.

Негативні афективні переживання несуть у своїй основі незадоволеність якихось важливих для дитини потреб або конфлікт між ними Особливо часто такі переживання виникають у тому випадку, коли не задовольняються потреби дитини у сферах, які мають для неї велике значення. Це може виражатися в агресивній відповідній реакції. Це відбувається і у грі, де дитина відтворює пережиті агресивні сценарії, прагнучи раціоналізувати їх і тим самим зняти негативну енергію, яка нагромадилася. Пошуки причин підвищеної агресивності в дітей ведуться в різних напрямках.

У роботах, присвячених вивченню розвитку неврозів у дитячому віці, агресія розглядається як неадекватний спосіб реагування у важких ситуаціях. При невротичному розвитку особистості агресивність виконує захисну функцію, охороняючи дитину від переживань, які її травмують та загрожують її емоційному благополуччю

Проблема дитячої агресивності досліджується і фахівцями в галузі дитячої психіатрії й патопсихології. Відзначається, що при психічних порушеннях розвиток агресивності визначається не тільки конституціональними особливостями індивіда, спадковістю, але й впливом соціально-психологічних факторів. В деяких випадках причиною цього явища може бути прояв психічного захворювання, тобто агресія, може мати біологічну природу. Однак, потрібно мати на увазі, що біологічні процеси перебігають у соціальному контексті. Тобто зовнішнє середовище впливає на внутрішні біологічні процеси і в значній мірі визначають характер наших реакцій на впливи середовища.

Таким чином, правильніше було б говорити не про вирішальний вплив біологічних або, навпаки, соціальних факторів як детермінант агресії, а визнати, що агресію зумовлюють обидва типи факторів

Дитина засвоює агресивну поведінку, за допомогою спостереження, виділяючи випадки, коли агресія виявляється ефективним способом у досягненні мети, у впливі на інших. У ситуації ізоляції групою однолітків, досить ймовірно, що вона буде прийнятою в іншу групу дітей, таких же, як вона і де агресія буде прийнятним стилем поведінки. Існують індивідуальні розходження в засвоєнні агресії, яка демонструється однолітками, і не завжди діти, що піддаються агресії з боку інших дітей стають агресивними.

Взаємодія з однолітками відіграє важливу роль у формуванні в дитини уявлень про можливі способи прояву агресії, норми і границі її застосування

Механізмами формування агресії виступають: підкріплення агресивної поведінки з боку інших людей; научіння за допомогою спостереження; самопідкріплення.

Моделями агресивної поведінки можуть виступати як живі приклади (батьки, ін. люди, однолітки), так і символічні зразки, що представляють ЗМІ. Проблема дитячої агресії піднімає питання про методи впливу на дитину, у тому числі й про застосування суворих покарань. До суворих покарань відносять не тільки застосування фізичної сили, але й психічні покарання – образи, критику дитини, словесні погрози тощо. Негативним за своїми наслідками виявляються не тільки використання фізичних покарань, але й психічне насильство, що виражається в несприйнятті і критиці дитини. Таке ставлення до дитини спричинює розвиток в неї агресивності. Стандартні реакції дорослих у відповідь лише посилюють особливості агресивних проявів дітей і зовсім не сприяють подоланню цієї проблеми.

Отже, у виникненні агресивних проявів у дітей задіяно багато чинників як біологічного, так і соціального походження. Їх взаємодія один з одним визначає рівень та інтенсивність агресивних проявів у поведінці дитини. Однак визначальним є вплив соціального оточення, в першу чергу, сімейне оточення і колектив однолітків. Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих, тому актуальною є психологічна підтримка дітей з агресивними тенденціями в поведінці. Робота з дитиною, що має агресивні прояви поведінки, буде лише тоді ефективною, коли педагог глибоко розбереться у суті та витоках проблеми дитини, знайде резерви її успішного самоствердження у соціально цінних справах.

Вивчаючи агресивну дитину, слід пам’ятати, що постановка діагнозу не є головною задачею, а є умовою надання дитині своєчасної й адекватної допомоги. Для діагностики агресивності існують різноманітні методики, які слід використовувати відповідно віку, специфіки соціальної ситуації та особливостей конкретної дитини. Доцільно використовувати комплекс діагностичних процедур, що дозволить найбільш повно дослідити причини та специфіку агресивних тенденцій в поведінці дитини. Тактика психологічного впливу повинна будуватися в залежності від природи та змісту агресивної поведінки дитини.