Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №32 «Теремок»

Черкаської міської ради

Консультація

«Використання педагогічного досвіду
українськиї педагогів в сучасних умовах»

Підготувала
вихователь-методист
Порпленко Ю.А.

СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ ТА СПІВПРАЦЯ З РОДИНОЮ
Найбільш повноцінне суспільне виховання – це, як відомо шкільно-сімейне.
Сім’я;я з її взаєминами між дітьми і батьками – перша школа інтелектуального,

морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і
сестри, дідусь і бабуся – перші вихователі дітей у дошкільному віці і
лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і
моральноестетичне багатство сімейного життя – найважливіша умова
успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в
школі. Сім'я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та
інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім'ї
відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.
В.Сухомлинський
—–
Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім’ю
від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.
—-
ВИХОВАННЯ КАЗКОЮ
Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої
думки й мови. Діти не тільки люблять слухати казку. Вони творять її.
Гуманізмом і великою любов’ю до дітей пройняті такі нововведення
видатного педагога, як Кімната казка, Куточок мрії, Стрів чудес. Обстановка
Кімнати казки була створена такою, щоб діти почувалися у світ казкових
образів. В.Сухомлинський
—-
Дитина дошкільного віку уміє декламувати вірші напам'ять, переказувати
українські народні казки, застосовувати усну народну творчість в іграх,
інсценуванні, розвагах, фольклорних святах.
—-
РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПЕДАГОГІВ
Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до
майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від
того, яке було дитинство, хто б вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло
в її розум і серце з навколишнього світу, – від цього значною мірою залежить,
якою людиною стане сьогоднішній малюк. В.Сухомлинський
—
Базовий компонент дошкільної освіти спрямовує зусилля батьків, педагогів,
психологів на розвиток творчого потенціалу дитини, що має свої особливості
у дошкільному дитинстві, на своєчасне підтримання досягнень
індивідуальної своєрідності неповторного життєвого шляху дитини,
забезпечення психолого-педагогічного супроводу розвитку дитини у
дошкільні роки.
—

ФОРМУВАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ОСНОВ СВІТОБАЧЕННЯ НА
ЗАСАДАХ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО
«… уміння виховувати словом було і – поки що, на жаль, залишається
ахіллесовою п’ятою теорії і практики нашого виховання. Слабкість багатьох,
дуже багатьох учителів у тому, що слова їх не доходять до тих, до кого вони
звернені…». В.Сухомлинський
—
Дитина дошкільного віку сприймає мистецький твір з позиції краси, вирізняє
його як естетичний. Виявляє себе емоційно сприйнятливим та естетично
чуйним цінителем, слухачем, глядачем, виконавцем; емоційноціннісно
ставиться до проявів естетичного в житті. Реалізує здатність
насолоджуватись мистецтвом, пізнавати образну специфічність мистецтва і
дотичну інформацію.
—
ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ
Дитина чи доросла людина можуть десятки років жити серед чудової
природи і не помічати її дивовижної краси. Тому все це їм необхідно
показати так, що краса природи запам’яталася на все життя облагороджуючи
почуття і помисли. В.Сухомлинський
—
Природнича освіченість передбачає наявність уявлень дитини про живі
організми і природне середовище, багатоманітність явищ природи,
причинно-наслідкові зв’язки у природному довкіллі та взаємозв’язок
природних умов, рослинного і тваринного світу, позитивний і негативний
вплив людської діяльності на стан природи. Ціннісне ставлення дитини до
природи виявляється у її природо доцільній поведінці: виважене ставлення до
рослин і тварин; готовність включатися у практичну діяльність, що пов’язана
з природою; дотримання правил природокористування.
—
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ
Сила й ефективність патріотичного виховання визначається тим, наскільки
глибоко ідея Батьківщини оволодіває особистістю, наскільки яскраво бачить
людина світ і саму себе очима патріота. В. Сухомлинський
—
Виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини,
поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови,
національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй
і народів, свідомого ставлення до себе.
Закон України «Про дошкільну освіту».
—

МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК
Щоб збагатити культуру педагогічного процесу, щоб навести лад у тій
майстерні, яка зветься навчально-виховним процесом, треба виховати любов
до рідної мови. В.Сухомлинський
—-
Оволодіння мовою як засобом пізнання і способом специфічного людського
спілкування є найвагомішим досягненням дошкільного дитинства. Мова
виступає «каналом зв’язку» для одержання інформації з немовних сфер
буття, засобом пізнання світу від конкретно-чуттєвого до понятійно-
абстрактного.
—
РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ
Творчість дітей – своєрідна сфера їхнього духовного життя, самовираження і
само утворення, в якому яскраво виявляється індивідуальна самобутність
кожної дитини. Цю самобутність неможливо охопити якимись правилами
єдиними і обов'язковими для всіх. В.Сухомлинський
—
Дитина може діяти не тільки за зразком, але й на творчому рівні, що
забезпечує гармонійне поєднання рушійних сил активності дитини,
спрямованих на здобуття знань, умінь, навичок та реалізацію особистісних
механізмів регуляції своєї поведінки для досягнення поставленої мети.
—
ВТІЛЕННЯ ІДЕЙ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО В ПРОЦЕС
ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ «Потреба в красивому
утверджує моральну красу, народжуючи непримиренність і нетерпимість до
всього вульгарного, повторного. Не допусти, щоб молоде покоління стало
тільки споживачем краси – це проблема не тільки естетичного,а й морального
виховання. В. Сухомлинський
—
Освітня лінія «Дитина у світі культури» передбачає формування почуття
краси в її різних проявах, ціннісного ставлення до змісту предметного світу
та світу мистецтва, розвиток творчих здібностей, формування елементарних
трудових, технологічних та художньопродуктивних навичок, самостійності
культури та безпеки праці.
—
Софія Русова увійшла в історію педагогічної думки найперше як визначний
теоретик дошкільного виховання дитини , а також як автор концепцій
національної освіти і нової школи , багатьох підручників, посібників,
програм.

Ідеї С.Русової про визначну роль педагога вихователя( садівниці), про
потребу створення умов для набуття педагогом високого рівня загальної,
професійної і особливо психологічної культури, про рівень соціально-
економічної захищеності як показника ефективності його праці, про значення
родинного виховання , зокрема, материнського і батьківського для
повноцінного духовного розвитку дитини, про своєрідність виховання і
навчання, про гуманізацію й індивідуалізацію роботи з дітьми – це ті
питання, які ставимо наразі і які вже ставила й вирішувала С.Русова. Її слова
«Треба пам’ятати, що кожна дитяча установа має насамперед бути хатою
радості, де діти могли б учитися без примусу, гратися, перебувати в оточенні
широкої приязні, задовольняючи свої дитячі, такі своєрідні інтереси і
потреби. …Тут не має бути атмосфери школи як у змісті. Так і в методах
роботи з дітьми» мають бути основоположними в діяльності дошкільного
навчального закладу.
Реалізація цих планів втілюється через різноманітні форми роботи з
дошкільниками:
– виховні заходи;
– бесіди;
– екскурсії;
– тематичні заняття;
– святкові ранки.
Добираючи зміст та форми роботи з дітьми, вихователі орієнтуються на
переконання С.Русової, що засобами колискової, забавлянок, народних казок,
ігор, лічилок, пісень, загадок тощо мають здійснюватися залучення дітей до
національної культури та етнізації особистості.
Національний навчальний заклад має забезпечити природне входження
дитини в світ духовності, культури рідного народу через звернення до
народних джерел, українського мистецтва, рідної природи, що допомагають
сформулювати у дітей той корінь духовності, який не можна замінити
жодним іншим корінням. Слід відзначити певну систему роботи ДНЗ щодо
ознайомлення дітей з традиціями та звичаями рідного народу, національними
святами, пов’язаними з визначними подіями державного значення та

вшанування пам’яті відомих українських письменників та поетів,
національних героїв. Тому такої уваги надається ( як і заповідала
С. Русова) народним святам (Різдво з колядками, Вертеп, таємничість
Святого Миколая, Великодні свята, свято Івана-Купала, Андріївські
вечорниці, свято Матері, «Обжинки», «Приліт птахів, свято Квітів тощо).
За визначенням С,Русової – найдієвішим засобом національного виховання є
рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його
світобачення та світосприйняття, здійснюється її художньо – образне
мислення, засвоюється мораль, історичний досвід народу. У планах роботи
колективу з дітьми має бути передбачено проведення інтегрованих та
комплексних занять з розвитку рідної мови, образотворчого мистецтва,
ознайомлення з природою. На заняттях дошкільнята мають ознайомлюватись
з предметами побуту, оберегами, творами декоративно – вжиткового
мистецтва та народними ремеслами українського народу. «Пам’ять слова
легко розвинути, подаючи дитині найкращий матеріал для заучування пісень,
віршів, казок – засобами драматизації», – говорила С. Русова. І оживають на
заняттях із дітьми і «Ріпка», і «Рукавичка», і «Три ведмеді».
Навчаючи дітей розповідати, складати казки, вихователі використовують
поради С.Русової:
 діти повинні розповідати за своїми бажаннями, а не примусово;
 слід створити такий настрій, щоб працювала дитяча фантазія і
відшукувались слова, які б поєднувались у послідовні речення;
 перші самостійні оповідання можуть бути простими, але викликати у
дітей бажання працювати.
Висловлені С. Русовою погляди на природоохоронне виховання є
актуальними й сьогодні в руслі екологічного виховання. Стрижневим
моментом екологічної програми С. Русової є виховання дітей серед рідної
української природи, прищеплення любові до неї, бажання зберігати та
доглядати рослини та тварини. На основі цих поглядів визначено зміст
діяльності з дітьми в дошкільному закладі.
Вихователі з дітьми мають якомога більше спостерігати за красою природи,
організовувати розваги на лоні природи, створювати умови для розвитку
пізнавальної активності малят та можливості робити висновки екологічного
змісту.

Важливим приклад для дітей – батьки. І це ще один напрям роботи ДНЗ –
співпраця з батьками. Народ здавна визначає очевидну істину : батьки
головні природні вихователі. Але, на жаль, життя склалося так, що сім’я
втратила багато цінних засобів народної педагогіки, і сьогодні працівникам
доводиться вчити батьків «секретам» виховання, народної мудрості.
Батьки – активні учасники обрядових дійств, педагогічного процесу. Адже не
секрет, що набагато цікавіше проходять заняття з дітьми, коли в них беруть
участь батьки, бабусі, дідусі, які мають такі вправні руки, добре серце і
можуть розповісти так багато цікавого: як гарно звучать із їхніх вуст
колисанки, а ігри які цікаві знають, а як вміють майструвати. І діти після
таких занять зовсім по іншому дивляться на дорослих, пишаються своїми
рідними, шанують за руки «золоті».
І переконливіше, ніж С. Русова, сказати сьогодні важко: «Озирнімося,
вслухаємося, будемо жити для наших дітей».